Освітня платформа ПОВІР і учнівські мрії — зірковий діалог

Уявіть простір, де в центрі не програми і плани, а мрії. Саме такою була сесія «Освітня платформа ПОВІР і учнівські мрії — зірковий діалог», яка відбулася під час події «Соціально-емоційні навички для життя в мінливому світі: (не)звіт про результати і плани»!

Це був не просто блок у програмі. Це був момент тиші і щирості, момент, коли погляди дорослих і дітей зустрілися. Коли за статистикою й аналітикою постала — дитина з її мрією. І музикант, який мріє разом з нею.

Від натхнення до вдячності

Модераторка заходу, Олена Масалітіна, почала сесію з важливих слів: «Ми відкриваємо блок про подолання освітніх втрат і розривів. Але сьогодні хочемо поділитися не тільки цифрами, а натхненням і вірою». І це дійсно вдалося.

Перед присутніми постала історія платформи ПОВІР — як не лише інструменту подолання прогалин, а як третього місця, простору між домом і школою, де можна бути собою. Там, де дозволено пробувати, помилятися, відчувати, запитувати.

Соломія і Тополя: розмова, що запам’ятається

Ключовою частиною сесії стала розмова між Соломією Гавриш, старшокласницею з Києва, та Тарасом Тополею, лідером гурту «Антитіла», амбасадором платформи ПОВІР, членом опікунської ради «ЕдКемп Україна».

Це було не інтерв’ю і не «урок». Це був — простір єдності. Обидва учасники мали набори карток із запитаннями і по черзі їх ставили одне одному. Без пафосу, без сценарію. Просто діалог.

– Що у Вашій роботі Вам подобається найбільше?

– Хто допомагає Вам, коли виникають труднощі?

– Як Ви втілюєте свої мрії і допомагаєте мріяти іншим?

Вони говорили про виклики, які надихають. Про людей, до яких звертаються в моменти сумніву. Про мільйони — які не обов’язково потрібні, аби змінювати світ.

А ще — про ігри, які захоплюють, і про те, як, не помічаючи нічого навколо, іноді з головою занурюєшся у творчість чи навчання. Ці миті — справжні. І саме такі запам’ятовуються.

Зоряне небо мрій

Щоб краще налаштуватися на цей відкритий діалог, учасники сесії взяли участь у практиці ресурсності «Зоряне небо». Її провела Лариса Жеденко — директорка опорного закладу освіти з Полтавщини. Це була коротка, але дуже глибока вправа з програми СЕЕН (соціально-емоційного навчання), яка допомогла кожному і кожній згадати: всередині — цілий всесвіт. І кожна дитина — зірка.

А якби ПОВІР був у дитинстві?

Фінальне запитання Соломії було найпроникливішим: «Чи хотіли б Ви, щоб платформа ПОВІР була у Вашому дитинстві?»

І це було не риторичне запитання. Бо відповідь Тараса Тополі — щира, тиха, із затриманим поглядом — прозвучала як зізнання: так, дуже хотів би. Бо такої підтримки, як дає ПОВІР, бракує не лише дітям. Її бракує кожному, хто росте, шукає, сумнівається.

А у відповідь Тополя спитав: «Чим платформа ПОВІР була б корисна всім українським учням?» І Соломія відповіла не словами — а усмішкою. Усмішкою того, хто знає відповідь, бо вже була там. Вже пережила. Вже стала частиною спільноти, яка вірить.

Подарунки, які не купиш

На завершення події відбулася невеличка церемонія подарунків. Від імені спільноти Тарасу Тополі та Соломії подарували символ ЕдКемпу — білу ворону і рюкзак. А потім була спільна світлина. 

Ця сесія була про мрії. Але не ті, які відкладені на «після НМТ» чи «коли виросту». А про ті, що живуть просто зараз. У запитаннях, які ми ставимо. У поглядах, які ловимо. У виборі — бути почутим. І почути іншого.

ПОВІР — це більше, ніж платформа. Це простір, де освіта починається з емпатії. І мрії — частина навчальної програми.